Чим довше будемо економити на освіті, тим більше втратимо у майбутньому

Нещодавно в Ужгороді пройшла обласна конференція на тему: «Проблеми наступності: довкілля – початкова школа», на якій усі педагоги області – дошкільники і початківці – мали за честь зустрітися з віце-президентом Академії педагогічних наук України, академіком, доктором педагогічних наук Олександрою Савченко, людиною, яка була безпосереднім учасником і натхненником розробки майже всіх освітніх законів. Під час перебування у Закарпатті відбулася офіційна зустріч О.Савченко з першим заступником голови облдержадміністрації І.Різаком, завідувачем Ужгородським міськвідділом освіти О.Мателешкою, у ході якої обговорювався стан освітньої галузі у нашому краї та перспективи її розвитку. Відтак Олександра Яківна ознайомилася із роботою освітньо-виховного комплексу «Пролісок», який уособлює один з прикладів нового типу навчальних закладів.

«В освіті головні цінності – дитина і педагог, здатний розвивати, захищати, оберігати її індивідуальність. А звідси – центрованість на ідеях: людина – не засіб, а мета, тому не дитину треба пристосовувати до системи освіти, а школу до неї». Ці слова належать людині, яка добре знається на педагогіці, бо все її життя пов’язане з нею. І навіть якщо великий Шекспір стверджував, що дуже часто нам доводиться шкодувати про те, чого ми самі добивалися, то в цьому випадку йому можна заперечити. Олександра Савченко жодної миті не шкодувала про обраний шлях. Можливо, тому, що педагогіка – людинознавча професія, тут ніколи не відчуваєш, що вже чогось досяг. Тільки-но щось завершив, як доводиться братися за нову справу і рухатися вперед.

– Олександро Яківно, що вплинуло на Ваше рішення стати педагогом?

- Я вирішила стати педагогом не вагаючись. Моя старша сестра на той час закінчувала педагогічний інститут і мені здавалося, що про кращу професію годі й мріяти. А коли вже була студенткою Ізмаїльського педінституту, мені дуже сподобалася журналістика. Можливо, саме тому згодом мені легше було займатися науковою діяльність, бо могла швидко, без надмірних зусиль, оформити свої думки на папері.

Педагогіка цікава тим, що завжди людина має перед собою нове, незвідане і неповторне поле діяльності. У кожному середовищі вдивляєшся в людину, прагнеш її пізнати, постійно хочеться зрозуміти її і зробити кращою.

Після закінчення інституту за розподілом почала працювати у Київській ЗОШ №16 вчителем початкових класів. Отоді й з’явився потяг до наукової діяльності, тому вдень вчила азам діточок, а ввечері йшла на заняття в педагогічний інститут ім.М.Горького (нині ім.М.Драгоманова). Через чотири роки вступила в аспірантуру.

- Кому Ви завдячуєте своїм успіхам?

- Ви знаєте, можливо, це звучатиме дещо нескромно, але так склалося, що мені довелося всього досягати самій. Не можу назвати конкретних прізвищ, бо на мене впливало й допомагало взагалі навколишнє оточення і атмосфера, яка в ньому панувала, і де я формувалася як науковець. Я вчилася в аспірантурі в найстарішому педагогічному закладі України, спілкувалася з досвідченими науковцями, авторами підручників, прагнула наблизитися до їх рівня, а їх приклад доводив мені, що все це доступно і можливо. Дистанція між мрією і реальністю поступово скорочувалася: кандидатську дисертацію захистила у 1971 р., а перша моя книжка вийшла у 1974 р. – «Організація навчального процесу у малокомплектній школі».

Для науковців дуже характерно все життя досліджувати одну тему, і це вважається позитивом. Я ж дотримуюся протилежної думки, тому завжди займалася вивченням різних проблем: дидактикою, методикою читання, сімейним вихованням, розвитком пізнавальних здібностей, та, зрештою, всього й не перерахувати. Це дозволяє уникнути одновимірності. Займаючись педагогікою, працюючи з учителями, не слід зашорюватися на одній спеціальності, бо від того відчуваєш свою неповноцінність. Адже вчитель не ділить свою роботу на групи, його цікавить усе.

-   Як Ви оцінюєте нинішнє становище в українській системі початкової освіти?

-    Воно неоднозначне і дуже суперечливе. Позитив, насамперед, полягає в тому, що в початковій школі розвивається варіативність. Успішно задіяли різні типи навчальних закладів, як, наприклад, ОВК «Пролісок», який мені вдалося відвідати в Ужгороді. Без сумніву, для дитини тут створені більш комфортні умови, аніж у загальноосвітній школі. Тут чітко прослідковується наступність, невідірваність дошкільного виховання від початкової школи.

Втішає те, що ми вже відійшли від уніфікованої програми. Наразі затверджені державні стандарти, до яких додаються різні варіанти навчальних програм. У вчителя зростає самостійність мислення. Він повинен оцінити й усвідомити, що робити, як робити, як робити саме для цієї школи.

Позитивним вважаю той момент, що в початковій школі, на відміну від інших ланок. Простежується певна стабільність. Розпочався перехід до 12-річної системи освіти за наявністю державних стандартів, затверджених Кабміном України, та нових навчальних програм.

Щоправда, отепер починаються мінуси. Докорінного реформування, на мій погляд, потребують питання фінансування, управління, підготовки та перепідготовки кадрів, причому ця проблема є однією з пріоритетних не тільки у початковій школі, а загалом у системі освіти. Наша галузь продовжує формувати бюджет за принципом вибивання грошей, лобіювання інтересів певної групи організаторів або споживачів освіти. Негативом вважаю недостатню увагу до вчителя початкових класів. Статус початківця відрізняється ще й тим, що він продовжує виконувати невластиві йому функції. Вчитель-предметник після закінчення уроку вже не відповідає за певний контингент дітей, у той час як учитель початкової школи не має жодної вільної хвилини, він постійно залишається класоводом.

- Чому, на Вашу думку. Держава так мало уваги звертає на освіту? Невже все ж таки через те, що вона не отримує відразу дивідендів від вкладених коштів?

- Це дуже складне питання. Але, відверто кажучи. Це свідчить про незрілість нашої державної думки. Така ситуація виключно через загальну нестабільність. Уже досить тривалий період ми живемо думкою і сподівання, що становище в освітній галузі покращиться. Останнім часом справді з’явився позитивний результат, зокрема на 50 % підвищилася вчительська заробітна плата. Однак поки що невідомо, яким чином будуть сформовані надходження в бюджет 2002р. і яка частина цих коштів перепаде освіті. Зрозуміло одне: чим довше буде затягуватися недофінансування освіти, тим більше ми втратимо у майбутньому, бо все це негативно відіб’ється на загальному рівні освіченості та культури населення.

- Великі надії у вирішенні наболілих питань освітяни покладали на II всеукраїнський з’їзд працівників освіти,

Який відбувся нещодавно. Як би и оцінили його роботу і що дасть Національна доктрина педагогам, зокрема початкової ланки?

З’їзд завершився успішно, хоча сама підготовка до нього і хід проведення були надто напруженими, виникало чимало дискусій. Схвалено проект Програми дій уряду щодо реалізації Національної доктрини розвитку освіти в Україні в XXI ст. на період 2001-2004рр., він по-іншому окреслює важливі аспекти подальшого розвитку галузі, передусім ті, які стосуються економіки освіти; розглядаються підходи до формування бюджету на основі нових нормативів; визначаються напрямки, які повязані з підвищенням ролі інвестицій  в освіті. Гадаю, що в доктрині доречно ставиться питання про формування багатоканальної системи фінансового забезпечення освіти, створення сучасної системи оплати праці в світі, яка ґрунтується на визнанні особливого статусу вчителя і викладача.

Мені, зокрема, подобається, що в доктрині окреслено реально існуюючу ситуацію із забезпеченням рівного доступу дітей не просто до освіти, а до якісної освіти. І в цьому велика відмінність. Адже наразі ми бачимо, що право людини на здобуття освіти реалізується у складних ринкових умовах. Усі мають право, але не всі мають можливості. Тому держава повинна створити гарантії для того, щоб кожний рівень освіти був доступний громадянам незалежно від віку, місця проживання, національності. І те, що здавалося б очевидним (адже всі можуть вчитися), насправді виявляється не таким простим питанням. Одна справа, що записано в Конституції, інша – що відбувається в житті. Тому гарантії держави на рівний доступ до кожного рівня освіти, окреслені у документі, вважаю дуже принциповими і стратегічно визначальними.

Винятково важливим є питання, повязане з розв’язанням проблеми здоровя нації через освіту. Досі школа асоціювалася з установою, де дитина обробляється з точки зору знань і виховання, а от оздоровчі функції освіти не вважалися суттєвими і важливими. Якщо в цій галузі не станеться кардинальних змін, через певний час не буде кого вчити. Адже будь-яку техніку можна зробити значно швидше, ніж зберегти і розвинути генофонд нації. І якщо освіта здобувається ціною здоров’я, така освіта і неякісна, і агресивна щодо дитини.

Національна доктрина показує, що наша освіта рухається в напрямі, яким проходять всі цивілізовані держави, а саме забезпечення якісного рівня масової освіти. У цьому полягає демократизм держави, її роль як гаранта прав людини.

- Вважається, що не талановитих дітей не буває, є байдужі дорослі, які не бажають той талант вчасно виявити. Інша думка, яку доводилося неодноразово чути, полягає в тому, що у відносинах між дорослими і дітьми не повинно бути демократії, мовляв, дитина ще не розуміє, чим їй корисно займатися…

- Справді, з точки зору дорослого краще видно майбутнє своєї дитини, хочеться зробити для неї якомога більше, аби підстрахувати її у житті. Але, з іншого боку, не повинно бути насилля над дитиною, адже вона може почувати себе щасливою при значно менших розумових і фізичних зусиллях. Повинен бути баланс. Адже дитина поки що не розуміє, що батьки роблять все для її блага, і сприймає це як насилля над собою. У той же час слід створити таку атмосферу, аби дитина самостійно захопилася тими ідеями, які пропонують їй батьки.

Дітей потрібно вчити обмірковувати свої вчинки, свій вибір, який повинен поєднуватися з відповідальністю. З одного боку, добре, що дитина прагне все спробувати, у неї різнобічні захоплення, але за умови, що не буде переступатися межа. Перестрибнула межа характеризує дитину як споживача.

- Часто можна спостерігати таку картину: в одного вчителя на уроці тихо, в іншого – гамірно. Якими рисами повинен володіти вчитель, щоб дитина його поважала? Чи повага до вчителя все ж виховується в сім’ї?

- У цьому питанні поєднані різні аспекти. У хорошого вчителя може бути і тихо, і гамірно, все залежить від ситуації, від уроку. Однозначно, завжди «мертва» тиша на уроці повинна насторожувати, бо вона свідчить, що для вчителя головне – учнівська поза. Вчитель сам, методами маневрування, регулювання самопочуттям дитини, протягом дня повинен бути диригентом. Тобто, дисципліна – це не самоціль педагога, це характер його взаємовідносин з дітьми. Дистанція між вчителем і учнем – гнучка справа, і залежить від того, як організоване навчання.

Щоб не перервати ланцюжок довіри, вчитель має утверджувати у своїх взаєминах з учнями людську гідність

Щоб не перервати ланцюжок довіри, вчитель має утверджувати у своїх взаєминах з учнями людську гідність кожної дитини, незалежно від того, подобається вона йому чи ні, а головне – не пропустити моменту, коли учень особливо потребує підтримки. Ні вчительська сумлінність, ні відповідальність не дадуть належної віддачі, якщо в класі не буде сприятливого мікроклімату спілкування.

Ласкаво просимо на наш сайт!

snvk.prolisok@gmail.com

Search